Був я вітром, був я лютим, був я нордом. Став я ніжним, став я птахом і крилом. А якось мені зустрілась вельми горда – І прокинувся я вранці джерелом. Лепечу тепер струмочком біля хвіртки. Шепочу їй: хоч устами приторкнись. А вона собі, примхлива, наче скрипка, Випада з мого оркестру, хоч втопись. “Ну, стривай же! – я хлюпнув у тишу криком. – Що я, справді?! В пана Бога вкрав теля?!” А вона пройшла, холодна, наче крига, – І лови тепер у небі журавля… Став я вітром, став я лютим, став я нордом. Б’є зима мені, як панові, чолом. Я прокинувся уранці вельми гордий, А вона до мене… плаче джерелом.