Ви думали, що все давно зайшло у вчора, Ви навіть серцю віддали наказ мовчати. Та коли в біле вбрались ви, а я – у чорне, То це, пробачте, не фінал. Скоріш – початок. Ви так спогорда пропливли, як дика сарна, Немов мене і не було у цій курзалі. І хоч кавалер ваш тримавсь крутим гусаром, Однак з-під фарби сивина про все сказала. Ви думали, що та весна під снігом вмерла І тільки спогадом на дні, як сіль, осіла. …Чому ж ви вдома крадькома сльозу утерли Над давнім знімком, що прижовк, як лист осінній?