Відлебеділа, ніби мить, Як дивен сон – поза літами. А щось болить… А щось болить.. А що болить – позамітало. Все перегіркло на полин. Було. Забулось. Не збулося… А щось болить… А щось болить.. А що болить – те знає осінь. Минають дні. Згасає крок. Імен забутих – тихі тіні… Вже, як тоді, не грає кров І на перо спадає іній. Нещадний грудень з рук обох Кладе на шлях замети сизі. Але світа, як слово БОГ, Зоря надій в небесній книзі. Все одпливло, як вік і мить. Та щось на дні щемить і дише… Спасибі серцю – хай болить. Як відболить – тоді вже… тиша.