Гей, дуби мої – зелені хмарочоси… А мені уже дорога на похил. Карі очі? Гойні брови? Чорні коси?.. Де ж ви, коні мої вірні?! Тільки пил. Щось у білім… Хто се в білім? Хтось у білім. А мені уже на осінь – жовтий лист. Киньте, врешті! Ви коли-небуть любили? Ви кого-небудь любили, мораліст? Що це ззаду?.. Хтось позаду… Там, позаду, Сірий вітер заміта мої сліди. Ах, облиште! Що ви знаєте про зраду, Коли зорі б’ються в шибку, як сліпі? Вам би, мила, пасувало тільки чорне. Тільки чорне вам пасує. Але ж ви Окрутили навіть гетевського чорта Театральним поворотом голови. Ця майстерність прибиратися у біле, Голубино-непорочна білизна! Ви б давно мене зіницями убили, Коли б я себе в зіницях не впізнав. Полиняло, оджовтіло, зголубіло. Всі печалі мої встигли на експрес… Ви б давно мене медовістю убили, Коб я вчасно від отрути не воскрес.