Над Україною “во врем’я люте”, Коли Солдат Великої війни Упроголодь збуває ордени, – Такі гримлять загонисті салюти! Під вибухи китайської петарди, Узятий феєрверками в кільце, Над смітником старий учитель скрадно Схиляється, ховаючи лице. Новітні владоможці України Жирують – аж вгинається земля. І в чашах яро багряніють вина: Гуляє панство! На… крові ґуля. Ракети в небі грають зорепадом, Гармати б’ють на Київських горбах, І під веселий рейвах канонади Полеглі в бойовищах і блокадах Перевертаються в своїх гробах. Стоять німі, як обеліски, люди. В очах питання важко визріва: По кому ж так заходяться салюти Над Україною “во врем’я люте”? …Мовчить покірно забуття трава. І тиша в чорній хустці – як вдова…