Уривок з поеми “Дорога” Сизим інеєм капусти цвітуть. Аж під зорями літаки гудуть. Хмара стелиться скатертиною Та над бабою над Катериною. Наробилася, находилася, Натоптала стільки доріг, Що в ногах уже не вмістилися. То поклала їх під поріг. І стоїть тепер над воротами, І когось так печально жде. Може, хтось-таки… Ну хоч хтось-таки… Та ніхто до неї не йде. А було ж колись: хата ходором, Ще й сварилася колись: “Вже набралися… Понаходили… Чи смоли б ви не напились?” Дід Іван під чаркою доблесно Гопака у дворі шерстив: “Та щоб я на свої, зароблені, Товариство не пригостив?!” Як ішов на фронт – був тверезий дід. А її огорнула печаль… Повернувся сусід з протезами, А від діда привіз… медаль. Не заплакала, не забилася, Тільки в день той останнім сном На віконниці зачинилося Причілкове перше вікно. Потім – троє ще в сумі сивому, Їх нікому не одчинить: Друге – синове… Третє – синове… І четверте – доччине. І лишилось одне. І так дивно зорить Крізь цвітіння і падолист: Що чотири шляхи почались у дворі, А куди ж вони подались? …Наробилася, находилася, Натоптала стільки доріг, Що в ногах уже не вмістилися, То поклала їх під поріг. І стоїть тепер над воротами, І когось так печально жде: Може, хтось-таки… Ну хоч хтось-таки?.. Та ніхто до неї не йде. Під ворітьми сусідські хлопчики Вибивають рудий спориш. А їй хочеться, як їй хочеться З хлопчаками поговорить! Вона лагідно так їм: “Драстуйте”. А вони пролітають: “Привіт!” І схиляється сива ластівка На провислому дроті літ. А вона б таке їм повідала, Що ніхто на світі не чув: Як з-під серця її – повірите! – Аж чотири дороги течуть: Перша – Йванова… Друга – синова… Третя – синова… І четверта – доччина.