Альфо й омего, колиско і мавзолею – Земле! З тебе пішов і в тебе вернусь. Власні планетки ліплять жуки-скарабеї. Ат, суєта… З тебе пішов і в тебе вернусь. І оце-то вже – істина. Як я метався: і пекло, і рай собі видумав, Так не хотілось – в ніщо! Думав: хоч за молитву вчеплюсь. Але пішло поколінь в тебе видимо й невидимо, Земле, – Тільки ж ніхто, хоч криком кричи, назад не вернувсь, І оце-то вже – істина. Скільки тебе ми снарядами й мінами шарпали, Списом кололи, свинцем поливали! А ти Брала до себе, як мати, солдатів і маршалів Під обеліски, під горбики і хрести. Тиха моя. Скорбна моя і велика. Що я без тебе? Так собі – сірий суб’єкт. Он журавель. Хвали небесам накурлика, А від землі ж почина і дітей, і себе. О, серед нас було стільки орлів, що хитали Небо, немов стріхи дідівських осель, та й вони На материнських могилах безкрило ридали, Склавши обпалені крила на віко труни. Рідна моя! Я тут жагуче зачатий В ніч на Купала, як папороть зацвіта. Верби зітхають. Вишні тремтять, мов дівчата, Коли парубки кладуть їм смагу на уста. От я спинився на мить в борозні. Іще тепло Дихає рана, аж світ закипає в очах. Плугом надрізані нерви оголених стебел Болем збілілим безмовно кричать. Земле!.. Тобі я на рану не висиплю солі – Я окроплю твою рану цілющим зерном. В муках пологів із материнського болю Хай обертається в колос надії воно. Ось я торкнувся неторканих уст троянди. От я сахнувсь хробака і втрапив на кропиву… Земле свята! Я не безгрішний янгол: Часто з дорідним зерном я сіяв погану траву. Стерпіла все ти од мене: І примхи, і вибрики модні, І колисала дітей моїх, і берегла від нещасть. Земле моя! У твоїй чистоті великодній Від гріховиння і я очищавсь. Альфо й омего, колиско і мавзолею – Земле, з тебе пішов і в тебе вернусь. Власні планетки ліплять жуки-скарабеї. Ат, суєта… З тебе пішов і в тебе вернусь. І повернуся! І мчатиму юно степами, Доки лунатиме в дітях мій рід і народ. В землю перейде скороминущая плоть. В генах нащадкам перейде незнищено Пам’ять. І це так же істинно, як тричі істинно те, що Після зимової смерті трава і дерева правлять Службу незмінно зелену, як сотні, як тисячі літ. Стали землею ті, що починали цей світ. Інші прийшли, зовсім не схожі. А цвіт Чисто-червоний, як перше, вінчає калину і прапор.