І Затули мене крилом Від промерзлої студоми. Борони мене христом Від Гоморри і Содому!.. Скаженіє бурелом У вселенському огромі, – Затули мене крилом. Кулі б’ють, налиті злом, З гайдамацьким пересвистом. Затули мене крилом В чистім полі від нечистих. Відьма править помелом. Сатана три шістки числить… Затули мене крилом. В чистім полі замело. Тільки місяць – упівока… Відведи мене в тепло До людей із одинока, Доки душу не взяло В лапи зашпорів жорстоко. Від провалля – за півкроку – Рятівне подай крило. ІІ Ти ячиш мені: “Зажди! Не спіши туди задуже. Краще згинуть в холоди, Ніж у спертому задушші. Краще вовк – серед біди, Ніж лисиця – на подушці. Краще хрест – на грішну душу, Ніж втопить її в меди. В тому світі – фальш і зиск. Він брехливий, як газети. Краще жити серед зим, Ніж у теплій твані вмерти. Краще вирвати язик, Ніж піти до них в поети. Краще крапка пістолета, Ніж од митаря – срібник”. ІІІ Навіть вухом не повів На замови-остороги. Поманило до гуртів, На дідівські на пороги, Під зачовганий мотив Про дитинство босоноге. …Так летів до отчих місць, Що у сім потів облився! Глянув: стільки рідних лиць! І ні жодного… обличчя: Від колишніх юних птиць – Тільки пір’я на обійсті… Шаста виводок лисичий З хижим поблиском зіниць. Ще недавно позахмар Ми злітали в орлім чарі! А тепер новий вівчар Заганя нас до кошари. В нього із-під шаровар Визира копитищ пара, На яких вогніють тавра Від рогатого з тартар. ІV Сіра тиша над селом. Ходить колами шуліка. Не ховай мене за склом Від розстріляного віку! Хто ж це нас пустив на лом, Україно, при задвірку? Що ж це ми, такі великі, – Знову під чужим кермом?! …Гірко сплеснула Дніпром, Затужилася борами: “Не питай мене пером, Запитай у свого страму: А хіба не ви гуртом Віддали мене у найми Прибирати за столом За новими хазяями? V В сонну тишу над селом Прорипів протез іржаво. Тінь якась – на всю державу – Стала між добром і злом. Дзенькнули медалі слави, Голос гримнув напролом: – В кого ти питаєш правди І кому ти б’єш чолом?! Та на всі свої волання Ти скоріше діждеш смерть, Ніж відлуння чи зізнання: В цій державі все – до грана – Полетіло шкереберть, – В наших кресах, як в савані, Окупанти бродять п’яні… Дожилися, вашу… честь!” Позіхнуло наостаннє: “Сю ніч снились партизани… Тут лісок… за кілька верст”.