За рікою тільки вишні… тільки вишні… тільки вишні Та дорога за тумани утіка. І ніхто мене не чує, і ніхто мені не пише, І ніхто мене не жде і не гука. Це тому, що цього ранку з-над ріки умовним стуком Вірний дятел мені вістку переслав, Що, мовляв, на видноколі засвітилася розлука, Що печаль до мене плине в два весла. Це тому, що за рікою тільки вишні… тільки вишні, А у річці скаламучена вода. Це тому, що цього ранку ти на берег мій не вийшла І не вийдеш – мені дятел передав. Це тому, що в цьому світі загубитися не важко Між провулків, віражів і вітражів. Це тому, що інші встигли обірвати всі ромашки, – А мені тепер на серці ворожить? Це тому, що мені в серці поселилась тиха мука, Це тому, що… це тому, що… це тому, Що на обрії моєму засвітилася розлука І розтала у вишневому диму.