В цих лісах безборонно гасають вовки, наче рейнджери. Заблоковану зону обходить здаля навіть дощ. Лиш тутешні зозулі, що звуться “лічильники Гейгера”, Не роки обіцяють, а числа рокованих доз. І шаманської ночі безокого, чорного місяця, Коли землю, як в саван, загорне вологий туман, На задалених цвинтарях в небо обвуглене світяться Сизо-цинковим одсвітом горбики чорнобилян. Так оглухло і тоскно. І так одиноко-пустельно. Тільки раптом із ночі дитям заголосить сова. Тільки Діва Пречиста із профілем Ліни Костенко У простудженій церкві собою маля зігріва. Тільки тіні шістьох, спопелілих за всіх у четвертім, Припадають до вікон, волають устами біди: – Та озвітеся ж, люди! Якщо ви забули про мертвих, То живим постраждальцям подайте хоч кухоль води! Бо ніщо не забудеться: ані імення, ні дати. Ми – не тіні. Ми – душі, віднині вовік молоді. І коли небеса возвістують годину відплати, Ми посвідчимо вашу байдужість на Страшнім Суді!