Прийшов з вербово-степових країв, Де все таке безмежне і зелене. І втиснута в квадратну раму сцена Його гнітила реготом вогнів. Спочатку слухачам своїм навстріч Виходив по-косарському понуро. І театральний модний однострій Лякавсь його могутньої статури. Та голос був – позаздрив би й Гомер!. Він потрясав колони, як підпорки. Ревла у дикім захваті гальорка, І навіть млів досвідчено партер. А час минав. По килимах афіш Усе певніше він ступав на сцени. І з кожним днем м’якіше і ладніш Лискучий фрак всідався на рамена. Зійшла засмага. Між колег обтерсь, Осмислив жести на вагу і доторк: Уклін глибокий – в голубий партер, Демократичний помах – на гальорку… Бувало, проклинаючи силон І фанатичну відданість гальорки, Він наїздив у батьківське село Відчути степ і вирій без підпорки. І знову – сцени голений паркет, Автографи, коханки і зальоти… Вже не співав – обігрував партер І загравав обачно до гальорки. І вірив, що юрба – олімп і дно – Раби його примхливої химери. Незчувшись, як попавсь уже давно На довідок гальорки і партеру. Та якось – чи забракло в нього сил, Чи переграв, чи ще якась холера, – Зірвався голос. Обів’яв і сів До хрипу рядового контролера. І зал його, немов плювок, розтер, Роздерши криком тишу на пацьорки. – Ганьба! – гукав досвідчений партер Під свист і тупіт юної гальорки. І він зійшов. І тої ж миті вмер Для тих, із ким він торгувався щиро… Тим часом вже на іншого кумира Націлились гальорка і партер.