Летів до тебе турманом через моря і дні, Спадав із неба тугою, а ти сміялась: “Ні”. Я зіркою безсонною зацвів на кружині, Світив у вікна соняхом, а ти своєї: “Ні”. Тоді прилинув лебедем і скрикнув на стерні. Припав до тебе леготом, а ти сказала: “Ні”. То я заплакав річкою в гірському полині, Вже й пересох із відчаю, а ти своєї: “Ні”. Тоді віддав я вітрові свій розпач і одчай І прошептав зневірено на цілий світ: “Прощай! Злечу у небо турманом востаннє на біду. Впаду, мов камінь, тугою”. А ти зітхнула: “Жду”.