Літа вже не мчать, як лошата прудкі в табуні, Повільно бредуть, як верблюди в піску марокканськім… Все легше когось підловити на щирій брехні, Все важче купитись на срібну блешню провокацій. І вже починаєш не час цінувати, а мить, Холодний аналіз чуття затискає в лещата… Все легше чийсь відступ од юних замрій зрозуміть, Все важче і важче той відступ прощати. На перше захоплення око не вельми зважа – Досвідчене око навчилось вивчати й мовчати… Все ближче з імли підкрадається вічна межа, Все далі назад відпливає безхмарний початок. Не ті уже чари несе проліскова пора, Не той уже хміль від коси, і краси, і косинки… Все рідше від першого погляду серце вмира, Все більше у ньому примруженої оцінки. Певніше обходиш ковбані й каміння мулькі. Обачніші рухи, скупіші і жести, і жарти… Все нижча відсоток, рокований на помилки. І так неймовірно зроста їхня вартість!