О, як ми ревно клянемо тиранів, А їм оте – як мертвому баклага: Лежать собі, усохлі, мов тарані, У полинялих мушлях саркофагів. Двадцятий вік відважно і громово Старих богів розвінчує на стінах. Зате перед новими – по-новому, Демократично… повза на колінах. А сфінкси, як завжди, ховають тайни У сардонічнім обрисі губів… І взагалі: коб не було рабів, Цікаво, чи з’явилися б тирани?