Я тут родився восени: Морозом бралася стерня – І падолист у теплі сни Мене вгорнув, немов зерня. А навесні пішов у ріст, Прийнявши мамину купіль, І перший крок у дивен світ На полі отчому ступив. І з того дня вже сто земель Переходив, переверстав, Та щовесни, як журавель, У рідні креси повертав. І, надивившись різних див, – Клянуся на мечі пера – Дивнішого не сподобив Від України до Дніпра. Тут мій поріг. І перший гріх. І всеочищення вогонь. Тут стиглу зірку, як горіх, Вона взяла з моїх долонь. Тут джерела мої святі. І навіть ворон, що оглух На ветхім дідовім хресті, Мене віта, як добрий дух. Тут кожна віть мені жива. Тут всі – свої. І всі – мої. І мати квіти полива… Хоч вже давно нема її. Тут долю кожного війна Переорала до глибин. І кожна зірка жерстяна Мені сіяє, мов рубін. …Я тут родивсь. І просто жив. І горе знав. І щастя пив. І в сизу паморозь ожин За перший полудень ступив. І так же просто, слід у слід, За предком звіривши ходу, Як мій безсмертний, чесний рід, – Свої натруджені складу. Скажу лиш: де б ти не ходив, Та – хай засвідчує перо! – Що не знайти дивніше з див, Як Україна і Дніпро…