М. Т. Рильському Котись полем, перекотиполе, Перейди річку болю, Де зійшлися посестри: тополя І калина з вербою. Поспитайся їх, перекотиполе, Чом схилились журбою Понад шляхом – молода тополя І калина з вербою! Відказали сестри йому в тузі: – А вже плакать несила. Несуть в пісню побратими-друзі Нашого Максима. Одспівало серце, одлюбило – Не збудить, не покликать. Голова його на хмарину білу Опустилась навіки. …А як місяць повен уродився, До сестер із-за яру Прийшов тихо, низько уклонився Кучерявий явір. – Хто ти? – сестри серед шляху стали,- Та куди йдеш так пізно? І сказав їм явір тонкостанний: – Я – Максимова Пісня…