– А ти пам’ятаєш… а ти пам’ятаєш мене… ще не сивого? А я ще тебе пам’ятаю, як ластівку з маю. – Від подиву очі її стали синіми-синіми: – Я все пам’ятаю, мій голубе… все пам’ятаю… І глянула так – аж хитнуло від острого болю. – Я знаю, – стемнів, – що завдав тобі горя немало. Що, може б, ти… з іншим знайшла собі кращої долі… Прости. Не хотів. А виходило якось невдало. Погладила чуб його сивий, мов трави схололі. Всміхнулася так, що вернулася ластівка з маю. – Якої ж мені ще бажати, мій голубе, долі, Коли я твій перший цілунок і в снах… пам’ятаю?