Мамо! Егей, чуєш мене крізь морози, прогнози, заноси, покоси і перекоси? Чуєш? Може, ти спиш? Бо вже пізня година. Калина, ялина і Україна сплять… Та не всі… В нас тут, у місті, останні вісті про все чисто на білому світі радіо чистить густо. Послухай: плани, на «грані», ракетоплани, новини екрана й літаючі блюдця; та ще про: зони, циклони, тонни патронів, число похоронних з В’єтнаму; та ще про: хунту і хутра, всіляких ультра, англійські фунти (украли хуру) і про девальвацію; та ще про: грози, прогнози електровози, серйозний симпозіум, «Проблеми корозії» – бесіда академіка; та ще про: акції, нації, ескалацію, дезінформацію, інсценізацію класичних творів; та ще про: сіно, доїння, спортивні новини, маневри і зміни. Остання хвилина – прогноз погоди. Північ. Але: дзвонять трамваї, пари блукають, в театрах світає, сон утікає, і я пишу тобі. Ти вже пробач, що так спритно, як спринтер, петляю між літер, порожні, як вітер, слова незігріті кладу на палітру, бо все ніколи. Він такий, мамо: скажений, шалений, шосейний, атоми й гени ловлять генії, – одне слово, двадцятий… А ще про вірші. Слухай, як вийшло: «Білі вишні – Як білі вірші». Отак ми пишемо! Здорово вийшло, правда ж?» Мати читала, Головою хитала, Навіть зітхала. Взяла олівець Та й прописала: «Здрастуй, синку. Я ж тобі казала, Дитино, аби добре вкутував шию, Бо застудишся. А таки допарубкувався! Мабуть, у тебе жар, бо половини З твого письма не второпала. А вишні, їй-бо ж правда білі. Мабуть, рясно вродять, бо як молоком облиті. Так ти, мо’, приїхав би? Га?» Їду! Вагони, перони, прогони і перегони. Нарешті. Зачепилівка. Вийшов на Бабенковій. І одразу: – Синочку!!! – Мати… Баби… (Діди повмирали). Тітки… Дядьки… Родичі… – Здрастуйте, мамо. Оце ж і я. (Ти диви: заговорив нормально!) Стою на своїй землі.