Колами, колами листя – в осінньому танго… Може, це спогад?.. А може, незбутий сюжет: Ніби в Полтаві біляво біліє альтанка… Ніби і дості там чийсь мерехтить силует… Як це далеко?! …Уже на моїм небоспаді Вечір в задумі схиляється на парапет. Може, це казка? А може, було те насправді: Біла альтанка і твій неземний силует? Парами плавають горлиці в небі кохання, Плавко спадаючи на молодий бересклет. Може, це пісня? А може, це просто омана: Одсвіт альтанки і цей полохкий силует? Скоро затужиться стужам на цілому світі. Холод прониже до серця, Як хижий стилет. В темінь грудневу свічею провісною світить Біла альтанка і твій неземний силует. В час одиноцтва, коли перевесники в ірій Ті відлетіли, а інші збираються в лет, Не похитнусь у любові, надії і вірі, Доки на прузі видніє хоча б силует. Колами, колами лист опада з високості. Зорями хтось вишиває небесний намет… Може, це казка? А може?.. А може, це просто Осінь мені нагадала забутий сюжет?