Я спокійно б лежав під вагою століть, Я б давно вже й землею став, Але ж бісова дівка на кручі стоїть, Огорнувши вітрами стан. Вже зітліли до кореня меч і щит, Наді мною гуде Дніпрельстан. Але ж бісова дівка на кручі стоїть, Огорнувши вітрами стан. Це було зо дві тисячі з гаком літ, Коли стрів мене вражий спис: От як стала на кручі, так і стоїть, І в зіницях лукавий біс. І зове, і чарує бровою-крилом, І п’янить, мов козацький мед, Перехоплений в стані купальним зелом Ворожбитського зілля букет. Ех, повстав я – розпалася скіфська гора, Наполохавши римських гусей! Взяв я рештки меча, золоту пектораль І сховав крадькома в музей. Я одягся модерно в нейлон і лавсан, На побачення біг сто літ. А вона, огорнувши вітрами стан, Вже на іншій межі стоїть. Я роззув черевики, я біг сто літ, Я побив олімпійський рекорд! Та вона вже на третій межі стоїть, – А нехай би взяв мене чорт! Я поклав собі: вмерти і стерти слід. Хай гуде по мені Дніпрельстан… Але ж бісова дівка на кручі стоїть, Огорнувши вітрами стан.