Сучасне місто лжеязиче Мій дух відкинуло у тінь За те, що небо вічно кличе Його на дальню височінь; А люд, у злочинах упертий, Ушанував мої жалі — І я, щоб і голоду не вмерти, Пеньки корчую на селі; Аби воли спочити з плуга Ревли на той бік під бичем: Бо тут у їх шалена туга З очей струмками потече; А я ж сьогодні, я вже нині Жадаю плакати, як віл, Десь у захованій долині І від столиці, і від сіл. Але не маю сліз і змоги Оплакувати супокій, Який не тільки руки й ноги Спотужнює завжди до дій, А й душу, мріями живу ще, Сповняє міццю — гнів нести, Віддячити селу найдужче І, може, місто заклясти!..