І Глибока осінь павутину На берег тягне з-під млина, Де перестояну калину Ламає дівчина мала; Гуде від ціпа жовта тиша. Як у неділю дзвін в гаю, А на кулі хазяйка рижа Сорочку зашива свою І повідає, як надворі Шуміла ніч вогнем з громів І цуценя коло комори Вищало мокре у рові; А комсомолець в ліжку любий Зорив їй по-братерськи в рот, Бо там були з металу зуби Рублів, напевно, на п’ятсот… II А я хоч маю вічні будні І зморшки довгі на лиці І пробиваю кригу в грудні, Аби скупатися в ріці; І виглядає щохвилини У мене з серця самота, І, наче в мертвої людини, Навіки зціплені уста, Що їй не сниться ані сосна На скандінавських берегах, Ані, збентежена і млосна, на Нілі пальма у пісках; І хоч не заздрю тим на лати, Що господині мов брати, І не боюся ночувати Із цуценям серед сльоти. ІІІ Та, гей, закінчу я жорстоко Останній молотити сніп, Аж розлетиться понад током Розбитий, наче пляшка, ціп, Та й повалюся на солому У мертве безгоміння сну, Аби забути і утому, І від життя луну страшну, Що знов до сонця рижа курка Співає вранці без півнів І Марсій з краденого лука У серце цілиться мені, А бог поетів і героїв Рахує у неволі дні Без Муз, без ліри і без зброї Калину носить у рядні!..