Впали роси на покоси, Засвітилися навколо. Там дівча ходило босе, Білу ніжку прокололо. Згинуть роси, як над світом Сонечко зійде багряне. Крапля крові самоцвітом У його промінні стане. Білі роси — то кохання, Що живе лиш до світання. Кров, що в сонці не поблідла, — То любов правдива й світла.