Коли каштани в Києві цвітуть І пахнуть медом голоси киянок, Моя душа світлішає, мов ранок, Вивітрюється з крові каламуть, Бентежить сонце, як жіноча грудь, Побачена крізь марево фіранок… І прагну я свого життя останок На білу свічку цвіту обернуть. Світитися жадаю між братами Добром і радощами. По світах — Розвіятись ясними пелюстками. А коли ні, опасти хочу в прах, Щоб вистелився світлом вічний шлях Світам — під Києва зелені брами.