Я знаю, знаю, що не мови Людей на світі поділили На злих і добрих. О, якби-то Свої окремі мови мали Визискувачі, ошуканці, Падлюки, боягузи, дурні, Злодії, бюрократи, вбивці, Було б із ними чесним людям Боротись легко. Кожна мова, Немов земля, родити може Пшеницю чи осот — залежно, Хто що на засів облюбує Умом і серцем. Кожна мова, Немов вогонь, спалити може Або зігріти дух — залежно, Хто що із полум’ям чарівним Робити хоче. Кожна мова, Як дерево, з якого буде Колиска чи труна — залежно, Хто що подарувати хоче Своєму брату. Та не буде Чужу земличку засівати Пшеницею негідник-ледар, Що рідне поле напропаще В будяччі кинув. Ні, не буде Душі людської зігрівати Дзвінкою мовою чужою Перевертень, що рідне слово В собі згасив, неначе ватру, Яка в душі палахкотіла Із днів дитинства. Ні, не буде Братам колиски дарувати — Хто рідну маму в домовину Живцем поклав би. А як буде, — В колисці діти вкалічіють!