Та мить, яка надходить після болю, Тобою завданого, – ніжна мить… Я все стерплю, я все тобі дозволю – Не бійсь боляче серце надломить. Надламане, воно смачніше буде, Як хліб, що їсться з голоду й злоби; Заходь, як у світлицю, в мої груди І все, що заманеться, там роби. В тій хаті на підлозі, як у пущі, Клади вогонь, пали нужденний рай, Чи, мов зерня з твердої шкаралущі, Розбиту душу з мене видирай. Я відновлюсь, я оживу, кохана, Хоч сто разів од рук твоїх згорю, Благословенна та найглибша рана, Що звільна обертається в зорю!