Ти зрікся мови рідної. Тобі Твоя земля родити перестане, Зелена гілка в лузі на вербі Від доторку твого зів’яне! Ти зрікся мови рідної. Заріс Твій шлях і зник у безіменнім зіллі… Не маєш ти на похороні сліз, Не маєш пісні на весіллі! Ти зрікся мови рідної. Твій дух На милицях жадає танцювати. Від ласк твоїх закаменіє друг І посивіє рідна мати. Ти зрікся мови рідної. Віки Ти йтимеш темний, як сльота осіння. Від погляду твого серця й зірки Обернуться в сліпе каміння. Ти зрікся мови рідної. Ганьба Тебе зустріне на шляху вузькому… Впаде на тебе, наче сніг, журба — Її не понесеш нікому! Ти зрікся мови рідної. Нема Тепер у тебе роду, ні народу. Чужинця шани ждатимеш дарма — В твій слід він кине сміх-погорду! Ти зрікся мови рідної…