З лісу-пралісу, з діда-прадіда Ми із дому Додому тягнемось. І не знаємо, як назватися — Чи землянами, чи бродягами. Триста років іга монгольського. Триста років іга московського. Сплять літаючі наші голови Десь між Місяцем і Підковою. Триста років палено й колото. Триста років — чортом по білому! Заіржавіли сніг і золото На Україні — в полі вільному. Причепивши орден “За мужество”, Хтось із нас бив би салом ворога — За Петрів батіг, за замужество Катерини й степу просторого. Проклинав би вождів, навальників І жалів би себе, хар-рошого! Є калина і плач ковалика Під небес голубою рожею… Бо і ми, бо і ми запрошені На весілля Сонця і Місяця… Триста років — пісні хорошої, Вітру й зір, що у душах бісяться!