І знов весна. І знову все так само… Високовольтні струни, гул мостів… Печаль глибока, як могила мами, І тихий сон – мов голос у воді. Твоїм волоссям даль моя прошита. Тече по шаблі вітер золотий. І чайки крик, і океан, і жито… Лиш я і ти… Громи підземні і небесна тиша. Лиш чути райських яблунь передзвін, Які колись, ліричні ми, залишили У час цвітінь. Й полин цвіте, немов зоря поетова. У небі Місяць – хліб на рушнику… А знов весна… Цілуємось в наметові. Слова, як рибу, кутаєм в ріку. І ждем плодів… і спокоту, і спокою… Весна ж, як грішна молодість, мине. І ми підемо білою дорогою… І там заснем…