За Родину горсть умирает, за свободу – десяток. А вся остальная война для кого?.. Із пісні В.Оксіковського “Махно”. 1. Цвіт рожевий, весело танцюючи, Падає з п’яніючих дерев. Вік – як віск, – Тепло своє кочуюче На погані долари дере. Театральний Місяць над левадою. Сік блистить вікном у інший світ. Серце, мов обличчя, що пригадує, Як воно стогнало у траві. Пахне тілом жінки високосної Ця земля космічно-весняна, На якій із шаблями і косами Юні весни… і стара війна. І війна, стара та неодружена… Тяжко воювати навесні… Блиснуло. І з голосом простудженим Сам Перун пронісся на коні. Дві сестрички-кулі обіймаються: Тій на Захід, ну а тій – увись. Десь над серцем хлопчик усміхається Той, що на війні не народивсь. 2. Старе, набридле предкам нашим небо… Сіряча правда. Золото церков. Весна й війна, Якої всім не треба, – Як сік і кров. Весна й війна. І цвіт, і бинт рум’яний… Безкрилий ангел душу обійма, А ж поки окаянно-покаянна Засне зима. І златосрібне молоко із медом Захлюпає, розбестить далину. Весна й війна. Вони усій планеті Складуть ціну. І після того вірити у поступ? І після того людство прославлять?.. Липке, набридле… з молитвами й постом… Як в церкві… тать. Та серед людства – Мама і кохана. Та серед людства – Діти і діди… І я впаду поранений, весняний У їх сліди. 3. Дурна війна поза межею слів. Багдад гуде молитвами імамів. Я, в людстві розчарований, змілів, Немов дитя під бомбою без мами. Своєї зірки голос загубив, Який вже чув, мов дзвін своєї ж крові. Повстали рабовласники. Раби ж Були і так завжди й на все готові. Печаль космічна. Бойня ще земна. Хоч не за землю, не за честь… Куди там… В мою весну просочилась війна, Немов ковбой з повадками бандита. Тож замість птахів зверху літаки, Немов розп’яття срібні в золотому… Чом людство не людніє за віки, Відомо тільки Богові. Одному.