Все сказано. І музики катма. Середина засмічена базаром. Душа — гаман, блискучий, мов зима, Що дихає на прапор перегаром. Спокійно й сиво в рідному краю. Як похоронки, з верб злітає листя. Полин і води. Я не впізнаю ні церкви, ні корчми, ні бандуриста. Єдине щастя — діти й самогон. Любов і то — болюче, як уперше. Осіннє серце чорне від ворон, Від білих віршів і від всяких звершень. Вагітно й босо. Вільні лиця правд Себе шукають на розп’яттях вікон. І кулями обласкана кора Сумує, як поет за срібним віком. Бо він нічийний. Він тепер поет… Він автор слова про похід і зраду, Життя голубить, так, як ріжуть мед, Чи землю брат вділяє свому брату. Хіба ж він знає, що воно й куди… Живе життя летюче і землисто. Він може, ще прийде колись сюди, Петру продавши зоряне намисто. Усі гуськом в історію підем. В краю селянськім зібрано городи. Все сказано. І слів нема ніде. Вони ще доростають до свободи.