Відмовляюсь від усіх ролей В цьому чорно-білому спектаклі. Мабуть, нам іще не дуже зле, Мабуть, кров тече іще по краплі У скляних годинниках з піском, Начебто по капельницях білих, Як тече зі Шляху молоко В черепи прапращурів осілих. Позіхально кличуть хто куди Мішкуваті Будди, будні бідні Смаком паперової води, Запахом пасхальної обідні. Тільки материнка й полини, Тільки матери… не материться. Та нема достойної війни, Щоб піти й упасти — як напитися. Як стара вовчиця, ходить страх, Як старенький клоун — порожнеча. Білим сном березова кора Пам’ятає вирії лелечі. Правда в масці. Маска у багні — Мов щетина хортицького мачо. Щирої ощиреності дні Вільні, як вареники гарячі. От прийдем і станем, наче віск. Хмари йдуть над нами — умирати. Тане лід в калиновій крові. А дівчата учаться стріляти.