Для цієї печалі в природі немає бронзи. Напоїть мою смерть. Я вам сам заплачу за гріх. Ми біблійний народ: є у нас і пілати, й Іуди, й бонзи, І мойсеї-распутіни в’яжуть клубки доріг. Крик небачених птиць в нас блукає і просить волі, А ми руки протягуєм до неживих дідів. Хочем хліба і солі… Зап’ємо соком тополі. І заморські дядьки розумітимуть нас без слів. Чи ми так натомились? Чи просто — не вмієм жити? Утопили Перуна у кислій крові Христа. В нього ж цвяхами зайняті руки… Не плачуть голодні діти. Знов шукаєм америк. А в нас же є висота! Ех, я вірю лиш ґенам, бо слово, як “олвіз”, нині Помагає, здається, тільки в критичні дні. Я вважатиму так: завеликі в народу крила І очі занадто сині, То й літаємо тільки в наших сусідів сні. Для крутого польоту чекають нас храмні хмари. Летимо не у вирій. А просто прийшла пора… Ми — біблійний народ. На землі відбуваємо кару. Хто знав горе земне, того щастям замучить рай.