Жилава пісня і не мілка, Довга, немов Дніпро… Предків далеких голос в кістках. Друг – мов сумний Харон. Так от живемо. Така весна. Капає сік зі свічок. Вітер старенький. Хвилька вина. І не болить ніщо. Небо на крилах, кайдани – теж. Запах і дзвін звізди. Мат і молитва… і все святе – З вітру, вогню, води. Місячним світлом розмита Вісь. Даль, що пройшла крізь сон… І надпочата серцями вись Тьохкає в унісон. Мокро-червоним шнурком піску Рветься чарівний час З тим, що любилося навіку Перший-останній раз. Зараз до Шляху тягну себе, Як до ріки човен. Зорями плаче печаль небес – Наче з розтятих вен. Вугільна темінь бандурних душ… Тята струною кість. Так і чекаєм в старім саду Тричіблагую вість.