Зорями лікуй мене і морем, Допотопним зойком журавля. З вишні цвіт осиплеться прозорий, Наче душі сплячих немовлят. І дорога більше не рятує, І свобода труїть, хто слабкий. І нічого мука не вартує. Швидко-швидко йдуть кудись роки. Стоїмо. Невтомлені. Порожні. Лавровишня. Терен. Верболіс. Сказано ж: лікуєм подорожник, В землю заховавшись від Землі. Зорями освітлені обличчя, Місяцем опалені уста. Ти лікуєш, хтось до себе кличе. Кличе, манить, та не пригорта.