Зорі падали так, як в могилу монети і люде. Кров, розбещена слізьми, блищала, немов фольга. Птахи брали на гнізда волосся твоє, а груди — На сніги, на своє безголов’я моя пурга. Обривали грушки, обережно, як ранні дзвони, Мов просили вечеряти в добрих старих дерев. На красивих вітрах засинали — хай Бог боронить… І з біблійним обличчям блукав поміж нами лев, Доки сивий вогонь його серця в пітьмі не зморить, Небеса відіб’ються в дзеркальній крові птахів. Здасться рідна крижина чужою своєму морю. …Зорі падали так, Як я тобі хотів.