Зреклися слів і зорі, й полини. Вогонь тривожний. І дитя заснуле. А я учусь знімати зі струни, Як солов’їв, гірке своє минуле. Теплом домашнім віє зі степів. Життя дешеве, як горілки бутель. Я не тоді летів, коли терпів, І не тоді, коли хотів не бути. Але тоді, коли любив життям, То й мудрим був, бо це — найперша мудрість… І вірив у Христове вороття Перегорілим серцем многотрудним. І нелади із совістю були, І чистота, і ясність — на погибель. Державний дім дух часу завалив. Спасибі цьому часові, спасибі… Його безчасся вільне від безщасть. В нічий пісок закопана невинність. То й пострілом свічу загасить тать, Провину переживши як первинність. Зреклися слів і зорі, й полини… Я теж віддам їх музиці великій. Нема війни. Комусь нема війни. І слів нема. В душі — Первісні крики.