Денисюку Іванові Овксентійовичу, шановному професору Хтось питає мене, чому їду туди… Народився я там. Там діди мої. Там річки, як дівчата, набрали води. І хати у вишневому димові. О Полісся моє! Древній саван лісів І космічна мелодія Світязя… Я “від зайчика” міг наносити грибів, Вечорами у вирій дивитися. Прадід мій засвітив тут калиновий світ, А діди світлу хату поставили. Прабабуся моя у фаті юних літ Подружилася з нашою мавкою. Коронована синь пелюстками лілей. Там — конвалії дзвони й малинники. Миє носа в росі козенятко мале, Як внучатко легенди волинської. Журавлеві криниці, журливі пісні, Вишиванки — як далі, розважливі… Тихо родяться зорі сумні-сумні Над чорнобильськими ромашками…