Любов напала навесні – Як Божа кара. Писала кров’ю по вині Сумна і кара. Здавалось – чесна, як вогонь, Як вітер – гола. Хотіла імені мого І вийти з кола. Ліпила слово-пластилін Без рими в стовпчик, Немов один на всій землі Той сивий хлопчик. Немов від Змія всі були, Не від Адама. Розтяті вени, як стволи, Як телеграма, Що треба їхати кудись – Удвох, від світу. Любов напала назавжди, А ми ж до літа…