…Люди люблять мене: Вже й неволя прийшла — Мабуть, скоро прощатись буду… Промінь сходу ламається Об піраміду чола. Людським голосим Плачуть люди. Небо зранене все. Не горить, не димить Повний Місяць — Камінна тріска. Ну а далі — не зорі, а ми, а ми… Мов запечена кров дідівська. Як живеться — живу. Відстріляв, відгуляв… А повіситись — Яблунь шкода… Вправо глянеш: — Чия то?.. — Моя Земля! Вліво глянеш: — Моя природа. Я хазяїн туману, Ягнят, церков… Мене люблять такі ж і небо. Як не знаю, Чого я сюди прийшов, То й на скільки — Знати не треба.