Лірник не грає. Лірник змінює струни, Бо завтра приходить доля — І змінює все нараз. Стукнуло серце — Цвіт осипався юний З вишні красивої В темну сльозу Дніпра. Лірник стомився. Світ побачив правдивий В жінки вагітної Аж крейдяних очах. А волосся, як небо,— Нечутно важке від зливи, До якої гарячим піском Кип’ятився незнаний Шлях. Скільки таких вже — Світ, як себе, бороли: Гостра ж бо ласка Схожа на той же біль. Дзвоновий голос Бігав по душах Голий. Душі ржавіли І кам’яніли В сіль. Щастя боялось. Склом поставали стерні. Виплекав, виплакав Диню Землі Стрибог. Вина калинові Пити уже нестерпно, Мить зупинивши На зоряний час тривог. Смертні гріхи Лише за життя можливі. Лірник чекає — Ніби біжить, спішить… Сивий-щасливий, Сивий, але щасливий. Плаче, як білка, За димом Мудрий вогонь століть. Ліра розбита. Смертні гріхи безсмертні. Сльози гойдають Сьому зорю Полин. Голий, мов свічка, Лірник — Коханець смерті. Крикнула пісня… З душ осипається Тлін.