Вогкі зорі, червоні свічі… Трави моря в косі твоїй. На фарфоровому обличчі Промінь космосу сам не свій. Я засію тебе пісками В час незбутого сну води. Розхвилюється теплий камінь, Пригадавши сліпі сліди. Чи для нас ресторанна радість І з очима котів журба?.. Справжні вірші по-виноградному На солоних хрустять губах. Ми умиті вогнем світання, – Чи випадок, чи задум чар? Парус біло просив повстання У червоного воску хмар. Мов багаття, шуміло море… В напівсні усміхався біль. Нас не стане… Не стане горя… Тільки космосу чорна сіль.