Над вікном щербатий Місяць плаче. Сам не знаю, звідки ця журба… Чи пропив те, що мені призначене? А чи серцем без вісті пропав? Може, чорні очі засмутили? Може, сиві крила обняли? Може, скоро на весіллі милої Друзі посідають за столи? Може, я покину батьківщину, Ну а рідні в небо відійдуть… А чи білий кінь мойого сина Вже зорю сподобав молоду? Гнуться верби, степом бродить вітер. Тут козацька воля і орли. Я люблю вас, гості цього світу. Ми це свято разом відбули. Може, тут і злі здались, і горді. Що ж, пробачте, трави і боги… Важко нам. І ми до вас пригорнемось, Як сльозинки до близьких могил. Та допоки серце б’ється часто, Ти кохаєш і коханий теж, Все-таки вартує хвиль нещастя Світ оцей, в якому Проминеш…