Неосінь. Шампанське. Собачий гавкіт. В очах буржуазних загуслий мед. В розбитому дзеркалі я і мавки. А радіо каже: “Парад планет”. Ні зір і ні вітру. Лиш сніг вмирає. В кленовому серці пташки живуть. Хтось бродить у пеклі: шукає раю, А хтось у раю косить траву. І так усе нудно, і так нетребно, Що глянеш в історію — пустиш кров. А там вже дивися — вогненний гребінь Запіяв над степом знов. Киваєш на захід: живуть же люде! А ти поїдь, подивись — і жий. Бо я нажився. І більш не буду. Бо краще — як Либідь, Хорив і Кий… Не хочу відкрити. Прокласти хочу Свою дорогу, свою журбу — Туди, де солоні від щастя очі На зорі дивляться і як тече Буг, Як діти у травах пасуть метеликів… Стріляю шампанським у друзів і птиць. Маленькі сократики. Порожні келихи. Неосінь. Не знаю, куди іти.