Океан. Нью-Йорк. Свобода хвора. На деревах чорні снігурі. Падають в зелену воду зорі, Але їх не меншає вгорі. Карнавал замішаний на крові, Що лікує кров’ю суєту. Три інстинкти, вовчі і здорові, Зберігають заповідь просту: Як живеш — за всіх, підеш — за себе… За межею меж і тіл води. Скільки б ще світів із наших ребер Вирізьбив натурник молодий, Що відкритий, наче ствол пістоля І крихкий, мов свіжий крик газет. Злий Випадок і розумна Доля. І туман підводний. Ніж і мед. Ну Нью-Йорк. Ну всі авантюристи… Ну як скло розплавлений пісок. Надпташина туга товариства, Синій крик незірваних зірок. І — з цементу виліплена квітка, І — з акацій тесані баби. І — нема на цілім нашім світі Істинно мисливської тропи.