Прийшли сніги. У них смішного мало. Читає звір тайнопис ДНК. Із горем ніч ми в сіні переспали. Мовчить гора. Летить тонка ріка. І сфінкс мовчить. І нічого сказати ні цим пташкам, ні людям, ні траві. Болить льодам озерами ставати, А відьмам — ворожити на крові. І правда добре, та, що щастям зветься. І щастя добре, але краще — смерть. Лежать сніги, як викинуті з серця, А серце повне яблунями вщерть. Через хребет епоха перелазить. Горбаті маски світяться в імлі. Сидить в душі сумна якась зараза І не пускає в ирій журавлів. В безплідну даль Америки, Європи, Монгольську тінь російського орла… Замацано, запито, розторопано. Мов сіль, мов кров з варязького весла. Знов тихо так, що чути зір падіння Й бродіння смол в пекельних кураях Ідуть сніги, як бісове насіння. Ростуть церкви. І добре В цих Краях.