Осінь. Є що втрачати В полі чорному, злому. Небо. Є де втікати На коні золотому. Море. Є що любити В домотканій печалі. І хвилини губити — Краплі крові на сталі, Що тверезять, зараза, Наче ножик у спину, Мов з розбитої вази Вітер ліпить людину. Розуміється трохи На житті і на смерті… Йдуть до баби Явдохи З Того світу конверти. А вона не напише, Бо й читати не вміє… В синіх прожилках вишень Спить душа Гамалії. І хвилини минають Справедливі, нервові,— Правом вовчої зграї, Просто краплями крові. Осінь. Води червоні. Чисте золото в сріблі. І крилатіють коні — Як і я, непотрібні.