По лезу ножа лише із ножем пройдеш. Зозуля куватиме в теплих, як сльози, скронях. Шаблями по рейках — яких вже нема ніде. Імперія гола. Цілуються лежачи коні. І кирзові лиця снують з голосами вод. Між ніжністю й матом. І нами — рабами волі. Минуло — як блискавка, як анекдот, І загуло по полю. А небо під колір хлібів святих. А зорі — як з глини й квітки. По лезу ножа не знаєм, куди іти. Добре, що знаємо,— Звідки.