Промінь Місяця ловить, як лінза, чистенька сльоза монашки. Юна-юна у чорнім — як нічка, монашка в траві лежить. Із обличчям на книжку дитячу подібним і на ромашку. Сфокусований Місяць — лягай і з очей лижи. Син Господній на ній. На хресті. Цілував молитву. Ланцюжок золотий обірветься — і він потече з грудей… Тридцять три… Як для Бога — то смішно, для хлопа — якраз вигравати битву. Божі внуки бродитимуть між льодяних людей. Скажуть: знову євреї, а чи комуністи винні. І який там під Місяцем к чорту тепер загар!.. Соррі. Зорі на чорному — як перестиглі вишні. Недаремно Христос по-нью-йоркському Супер Стар. Супер Стар. Надстарий. Застарий для таких печалей. Але, врешті, хто знає душу того, кого розпинали всі? Лиш монахиня юна. Але вона мовчала. Сфокусований Місяця промінь грівся в її сльозі.