Сиджу собі. П’ю горілку із ангелом-охоронцем. Земля у нас — хоч закушуй, Занюхуй його чуприною. Усе у житті вже зроблено: Калиновий рай посаджено — І продано разом із хатою Під золотою ринвою. А діти… Святі метелики. То зловлені, то відпущені. І зорі вже пораховані, І трохи немає всіх. І стежка моя все тоншає, Тоншає, та не вужчає. І лід вже на ній тонюсінький, Наче пташиний сміх. Втягнувся у вірші макові, У пустку гарячу ерову. Холодні скарби єгипетські Світять, не гріють світ. А я із хребтом із тонкого дерева Стою в цирку (а чи театрі) на голові. А я боюся комп’ютера, Вахтерів тире політиків. Пішов би в Чечню — боротися, А раптом — не зразу вб’ють. Трохи дітей усе-таки. Сам же без батька літував… Сиджу собі. З ангелом-охоронцем Вічну горілку п’ю.